Добро пожаловать! 

   Ресурс о голубеводстве. Концепция развития сайта: объединение голубеводов занимающихся разведением и содержанием известных пород голубей. Обмен информацией в деятельности голубеводства. После регистрации станут доступны все функции сайта. Вы можете поделится своими достижениями с другими голубеводами, разместить фотографии своей птицы, разместить свои статьи, создать личные блоги, вступить в клуб, создать клуб, разместить объявление, а так же принять участие в увлекательных беседах на интересующие темы. Для владельцев клубов, голубедромов, секций и прочих общественных организаций возможность познакомить голубеводов со своими планами и мероприятиями.  Перед регистрацией на сайте прочтите "Правила".

Пташині торги.

          Люди, люди, люди... Базар, як усякий базар великого міста, аж кишить... і гоготить живими барвами, рухом, гомоном — мов безкрає вогнище...
          Фруктовий ряд критих рундуків одтинає від цього нетривкого вогнища відокремлений острівець і тулить його до кута огорожі, чоловік сто, може, і всі двісті — хто їх лічив... Що цс за люди, чим вони торгують і який зиск з того мають, — не всім те дано знати, не всім розуміти.
          А отой чоловік, що одягнений в приношений формений костюм і формений картуз невизначеного відомства, той, що картинно обіклався пірамідами яблук, мов гармата ядрами-кулями на давній гравюрі, — знає, що то за люди. Він називає їх дуже просто, бо знає, чим вони гендлюють і які бариші з того мають...
          Очі його час від часу вкрадаються на той острівець, нишпорять там, скільки можуть сягнути, між людьми і тамтешнім крамом, і вер¬таються до вершин своїх пірамід лише тоді, коли до них підходять покупці, а очі в нього м'які, лагідні й такі добрі, аж солодкуваті.
          Запхавши глибоко в пазушну кишеню сьогоднішній виторг формений картуз подався в людський потік і поплив прямо на той острівець, по якому недавно нишпорили з-під його козирка солодкі очі, і недарма так зверхньо й зневажливо: народу тьма-тьменна, пропхатися з корзиною неможливо, і ще не всі — ще сходяться, — а хоч би тобі малесенька скалочка отого розумного торгового інтересу, який втішав душу господаря вивершених яблучних пірамід.
          Цей строкатий натовп скидався скоріше на якесь зборище чи збіговисько характерників, і аж ніяк не на заклопотаних базару¬вальників, які прийшли сюди, бо знають ціну копійці й гендлю.
          Одні ходили-тупцяли сюди-туди, туди-сюди, інші — стояли-стовбичили, як пеньки... поодинці, купками... чоловіки, підліт¬ки, навіть жінки плутались між ними, і майже в усіх, у кого просто в руках, у кого в корзинах, в клітках — голуби. Голуби! Голуби, голуби... Чорні, білі, червоні... голубі, як сонячне небо над сьогоднішнім базаром.
          Солодкоокий з фруктового ряду і собі втиснувся в цей натовп, просто перед ним якийсь випещений, благообразний на лице довгань з витягнутим, як гостро заточений олівець, обличчям, патетично трясучи білою кистю перед співрозмовником, палко заперечував:
          — Ні, ні, ні! З вашого дозволу, колего, — ні!.. Він літає краще моєї гречаної? Щиро дякую!.. Не вірю! З вашого дозволу — не вірю... А чи відомо вам, колего, що вона ввечері як піде за хмари, то ще й вранці по кілька годин сідати не хоче...
          А той колега — цілковита протилежність довганя: куций, мізерний, і з обличчя — ніби тупо загострений, іще й заслинений невмілим школярем хімічний олівець; він скептично посміхається і, тримаючи в руці чорнохвостого голуба, манірно махає ним, як китайським віялом, і від цього біла випещена кисть сіпається ще патетичніше, а вологий м'який бас переходить на сухі металеві нотки...
          Приношена форменка проштовхується з корзиною далі: такі змагання нікого не цікавлять, солодкі очі прилипають до кожно¬го, хто пропонує на продаж багато голубів, а вуха під форменим картузом накозирено прислухаються до цін.
          — Та йому ж кругла ціна — карбованець!
          — А я більше і не прошу.
          — То чого комизишся — я ж даю тобі п'ятірку, на весь базар нема сьогодні такої ціни.
          — А я тобі й за десять карбованців не віддам його! Щоб за картопляним лушпинням здох у тебе? Та й голубка твоя не пара йому. Я хочу, щоб він мені потрапив у добрі руки, і відчепися ти, не мороч мені голову, бо так пошлю, що й дороги не налапаєш...
          — То в тебе голуби кращі, ніж у мене?.. — не відчіплювався причепа. — Оце новина — держіть мене, бо сконаю зо сміху!..
          Корзина і тут не затримується надовго...
          — Ну, друже, вік не забуду такої ласки... Щоб жінка пропала, я так не тужив би, як побивався за цією голубкою... За таку голубку — з мене могорич! Який хочеш могорич — по саму зав'язку! З мене могорич!.. — хтось ущасливлений сповіщав на весь базар.
          І раптом закличний бадьорий голос: — Налітайте, налітайте! По рубчику, по рубчику! По рубчику за штуку віддаю! Березневий молодняк — налітайте! Налітайте — майже дарма віддаю! Очаківські по рубчику!..
          На хазяйновито заґратованій клітці сидить веселенький дядечко, він устиг, певне, ще дома розмочити своє базарювання і з доброю душею згукує тепер собі покупців — з його клітки полохливо визирають гордогруді птахи, видивляючись у перехожих на свою майбутню долю. І до цього згукала проштовхалися кілька підлітків, не торгуючись, вибрали пару птахів, але від клітки не відходили, ще щось прикидали собі, придивлялися до голубів.
          — Беріть, хлоп'ята, беріть — не пошкодуєте, — припрошував дядечко, — це ж серпасті-святкові, справжні очаківські. Батьків їхніх я з самого Очакова привіз, навмисне їздив, по сто рублів за пару платив, жінка, щоб знала, — роздерла б мене... А це ж — даремно віддаю, по рублю за штуку — хіба це гроші?.. А ось перелиняють — об сонце крилами дзвонитимуть. Беручкі ж до лету, як чорти, а вже літають — мереживо з сонячного проміння плетуть крилами, душа розтає — дивитися на їхній лет... недарма ж святковими їх зовуть...
          — Рекламуй, рекламуй, дядьку, — славно виходить, святкові вони й справді, бо раз у рік на велике свято літають, — втручається збоку якийсь знавець серпастих-святкових.
          А дядечко й до кишені не поліз — відразу йому:
          — Еге ж, видно хазяїна по халявах: раз у рік погодуєш — раз у рік і політають, якщо не виздихають, а з очаківськими серпастими-святковими, як з діточками панькатися треба, це правда, але тоді від них щодня матимеш свято, а не раз на рік на Великдень...
          Солодкоокий з фруктового ряду наблизився до клітки, спер на неї свою корзину і сказав господареві серпастих-святкових:
          З половини — сватами будемо, по п'ятдесят копійок -усіх заберу.
          — З половини, кажете? По п'ятдесят копійок за серпастих - святкових?! З половини пальця, чоловіче добрий, тільки дуля гарно виходить, і то, коли є на додачу ще два пальці. Я ж і так майже даремно віддаю. А він, бач, по п'ятдесят копійок захотів... Таку пташку! Вони ж у мене до лету аж трусяться... Ні! Іди десь-інде дурня пошукай, не на того нарвався.
          Солодкі очі трохи згіркли, корзина знехотя почепилася на лі¬коть і посунулась повз клітку з очаківськими голубами. Через кілька кроків примирливий голос навздогін запитав:
          — А чим годуватимеш їх?
          — Ясна річ пшеницею, — посміхнувся власник корзини, повертаючи до продавця голову.
          — Ну... тоді бери по п'ятдесят... що маю тут з ними стояти - забирай, хай буде по-твоєму, де моя не пропадала...
          Корзина повернулася назад і стала поруч клітки.
          — Раз, два. три... п'ять... десять... — солодкоокий кілька разів перерахував голубів, вийняв з-під серця гаманця, довго длущпався там. і вголос, як і птахів, відрахував гроші, й простягнув їх голубівникові.
          — Одержуй. 
          — Десь ти під церквою сидів, що такими дрібними назбирав, — засміявся дядечко, ще й поспівчував: 3 твоєю вивіскою крупніших не дадуть, це ти, певне, пограбував десь якусь телефонну будку? підкинув дядечко на долоні монети і, не перераховуючи, з передзвоном сипонув до кишені.
          — Ну-ну, не дуже розпоясуйся, це мої, мозолями зароблені — завжди дрібні.
          Солодкоокий вийняв з кишені піджака газету, вистелив нею корзину, потім з тієї ж кишені виволік змоток сітки і, обтяг¬нувши нею отвір корзини, став виловлювати з клітки голубів. Виходило в нього це незграбно: він хватав їх то за голови, то за крила, немилосердно патраючи пір'я, птахи злякано гули, жахаючись його рук, як котячих пазурів...
          Недавно веселенький дядечко тепер понуро втупився на це і розповідав:
          — Якби не клята жінка, зроду-віку не продавав би їх: розвелось там трошки більше, то вона вже й не злазить з шиї, гризе й гризе, винеси, каже, продай, а то вони не тільки все зерно — вуха тобі об'їдять. А з нею — посперечаєшся...
          Далі балакучий дядечко замовк і мовчки поглядав на те, яку виправу влаштовують у клітці його — і вже не його птахам. Нарешті, не втримався-таки, вигукнув:
          — Та обережніше! Що ти в холери за голубівник? Ніби ніколи в руках їх не тримав...
          А коли солодкоокий, ніяк не втрапивши піймати останнього птаха, шо бився осатаніло з кутка в куток, вхопив-таки його за великі махові пера крила і так смиконув, шо ті пір'їни лишились у жмені, дядечко стьобнув його питальним поглядом:
          — Ти... ти навіщо їх купив у мене?!!
          Вони зіткнулися очима. Солоденькі, розпалені ловчим азартом — одні очі — липко посміхалися, інші — тверді, насторожені — вивчали... Раптом у тих, липких, посмішка луснула, розклеїлась, і зім'я¬тий пальцями голуб вирвався і залопотів скаліченими крилами; він не міг піднятися високо і скоріше впав, аніж сів на схил най¬ближчого присадистого дашка.
          — Ух ти ж, гадино! — люто закричав такий ще недавно добродушний дядечко. — Голубиного бульйону з святкових - серпастих закортіло?!!
          Він метушливо вхопився розчервонілими товстими папьцями за сітку на корзині і, не відчуваючи того, як врізаються нитки йому в тіло, став рвати-шматувати ті грати.
          Птахи припали до стінок корзини, налякані незбагненними подіями, заціпеніло принишкли. Але раптом всі в одну мить, очевидно, збагнули свого старого господаря й рвонулись на волю, радісно й тривожно б'ючи крильми над головами людей, ще не вірячи до кінця в своє звільнення...
          — Що це таке... Що ти робиш?!! А гроші... Я ж гроші тобі заплатив!!! - зарепетував солодкоокий власник корзини. 
          — На-а! На! Подавися ти своїми грішми!..
          І в його знівечене гримасою обличчя полетіли дрібні монетки і навіть ті кілька паперових карбованців, що були в кишені продавця голубів.
          Негайно зібралися люди, і всі одразу, без пояснень, зрозуміли, що тут скоїлося.
          — Го-го-го, м'ясожер!.. 
          — У плечі його звідси! У плечі...
          — Гоніть, щоб і ноги сюди більше не поткнув!.. Хтось пронизливо з виляском свиснув...
          А солодкоокий у форменці, похапавши гроші, підняв, як щит, корзину свою і став під той виляск хутко продиратися з цього тлумиша божевільних, як він їх завжди називав...

С.В.Концевич

Рейтинг: +1 Голосов: 3 1855 просмотров
Комментарии (1)
Макс БЦ # 29 ноября 2009 в 09:47 0

Понравилось, из жизни!